У рамках нашого щорічного Adropcamp'у ми вирушили до Hummercenter у Празі, щоб перевірити цих монстрів, які, як кажуть, починаються там, де закінчуються інші. Звучить грубо, але подивимось.
Ми не могли чекати
Було зрозуміло, що не можна гаяти часу, тож ми одразу ж вирушили в нашу першу поїздку. Ми всі залізли на заднє сидіння гарно замаскованого Хамві і насолоджувалися поїздкою. 
Когось більше, когось менше. Менше, особливо після того, як інструктор сказав нам прибрати всі наші речі, сховати камери і гопро, інакше ми їх більше не побачимо, і надіти шоломи. Ми дуже швидко зрозуміли, для чого вони нам потрібні, фактично на першому ж невеликому стрибку, коли ми ніби летіли на корпусі і думали, за кого триматися - за колегу чи за жердину. Але це була чудова їзда! Ми об'їхали всю трасу і з нетерпінням чекали, щоб спробувати сісти за кермо подібного авто.
А нам дадуть покататися?!
В очікуванні, коли Хаммер сяде за кермо, в повітрі висіла легка нервозність, не кожен в команді впевнено почуває себе за кермом легкового автомобіля, а тим більше такого монстра бездоріжжя.
Але ми цього не боїмося, все треба спробувати!
Отже, ми розділилися на дві групи і перша група (дівчата) сіла в Hummer H2 з інструктором. Джентльмени галантно надали нам пріоритет. Мабуть, хотіли подивитися, як це робиться :)
Отже, інструктор проїхав з нами весь маршрут, сів на пасажирське сидіння і настала наша черга. Моя, тобто. Це автомат, трохи жорсткіші педалі, але до цього звикаєш... Звісно, ми готові їхати.
"І ти не пристебнутий, бо не мусиш?"
"Ні. Це щоб я міг застрибнути на кермо, якщо щось ...."
"Oh" ...
Це не допомогло мені двічі, але я з нетерпінням чекав, тож вийшов на доріжку. Ви дуже швидко освоюєтесь з керуванням, а інструктор дає чіткі поради, де прискорюватися, де повертати і де гальмувати, тому ніякого стресу, і я дійсно просто насолоджувався місцевістю. Моя машина - це квадроцикл, і ми проводимо досить багато часу на бездоріжжі, але це було щось інше... зовсім інший рівень.

Ця машина піднімалася і спускалася на неймовірні пагорби, ми їхали з таким нахилом, що я відчував, що якщо вона не перевернеться зараз, то вже ніколи не перевернеться , ми їхали по досить глибокій воді і багнюці... ну, що я можу вам сказати. Це був вибух! І найкраще було ще попереду. Тому що в кінці поїздки інструктор прошепотів мені: "Не хвилюйся, на наступній поїздці тобі буде набагато веселіше, там ти зможеш по-справжньому відірватися!"
Ми всі по черзі сіли на водійське сидіння і вийшли з нього з широкою посмішкою на обличчі.
Humvee - зовсім інший рівень адреналіну
Але потім інструктор поїхав і повернувся до нас на Хаммері. З відчиненими дверима. Як би ми не любили адреналін за кермом, але відчуваєш себе трохи впевненіше, коли навколо тебе є хоч щось, що тебе прикриває. Хоча б двері. Що ж, подивимось, мабуть, доведеться просто дотримуватись...

Ми знову зробили одне тестове коло, щоб зрозуміти, як і куди їхати. Тому що цього разу маршрут трохи змінився, додавши, серед іншого, величезну вибоїну, яка змушує вас відчувати, що ваша машина повинна розірватися навпіл. Але цього не сталося. І це було дуже весело.

Тоді це було наше. Інструкції були чіткими, автоматична, слідкуйте за дуже чутливим гальмуванням, і навпаки, дуже твердим газом. Зрозуміло, ми поїхали!
Коли я сів за кермо, мені дали ще одну важливу інструкцію "Ти можеш не гальмувати" ... "Зовсім?" "No."
Це був виклик, перед яким неможливо було встояти, тому ми ніби проскочили перші три пагорби, з якими Хаммер акуратно впорався з ногою на гальмі! Ого, це буде щось! Ми їхали на повному газу на пагорби, спускалися з пагорбів, стрибали по горизонтах, кидали його в поворотах, і в воді під пагорбом теж не було гальмування! Тож я запустив його і... вибач, Адо. Але бруд змивається досить добре, чи не так?






