Один з найвищих банджі-стрибків у світі в місці, де все почалося. 134 метри, 8,5 секунд вільного падіння, чудова команда, захоплюючий вид, величезний заряд страху і нарешті неймовірна ейфорія. Nevis Bungy в Квінстауні, Нова Зеландія - це просто досвід, який запам'ятається на все життя. Я мушу спробувати!
Звідки прийшла ця ідея?
Ще коли я планував свою довгу подорож до Нової Зеландії, я знав, що Квінстаун - це надовго. З одного боку, у мене вдома вже близько 10 років висіли плакати з кількома місцями в місті та його околицях, які я хотів побачити наживо, але що більш важливо, це колиска світового адреналіну. А я люблю адреналін. Саме тут народився перший у світі комерційний банджі-джампінг. Тож де ще стрибати, як не тут.
Why Nevis?
У Квінстауні у мене було кілька банджі-стрибків на вибір.
- Або стрибнути з 43 метрів з мосту Каварау, батьківщини банджі-джампінгу. У чому перевага? Ви можете торкатися води під час стрибка, і це звучить як пекельні гострі відчуття. Я подумав, що 43 метри - це трохи замало...
- Інший варіант - Ledge Bungy з 47 метрівз чудовим видом на місто, незаперечною перевагою є те, що тут ви стрибаєте фрістайл. Але 47 метрів - це все ще досить низько...
- Ще є Невіс, банджі зі скляної платформи на 134 метри посеред каньйону . Для мене очевидний вибір!
Тобі доведеться стрибати на голові, інакше ти сильно поранишся
Вранці ми пройшли через формальності в штаб-квартирі AJ Hackett Bungy. Ви знаєте, як це буває. Тебе зважують, зважують, зважують і знову зважують, і ти заповнюєш анкету, що стрибаєш на свій страх і ризик. Потім ми вирушали з номером на руці. По ходу подорожі виявилося, що для переважної більшості з нас це був перший стрибок з тарзанки, і одразу з найвищої висоти. Якщо що, то це правильний стрибок,точно! Ви не можете дістатися до платформи на машині, вам потрібен невеликий позашляховик, щоб дістатися туди, і подорож - це цілий досвід. Ми їхали красивою сільською місцевістю, насолоджувалися краєвидами, але в повітрі вже відчувався легкий присмак страху.
На місці нас одягли в ремені безпеки і підняли на платформу. Вона вміщує лише близько 6 осіб з інструкторами, тому приємна інтимна атмосфера. Інструкції були чіткими, стрибати треба на голові, інакше мотузки, швидше за все, розірвуть навпіл.Думаю, це для того, щоб ми були спокійні...
<"Ви готові?" .... "No."Цікаво було те, що мотузка така довга, що її треба тримати вдвох і поступово відпускати після стрибка, щоб вона не розплуталася. Коли інші стрибали, я був повністю втягнутий у цей жарт. Після цього я вже трохи менше сміявся, бо була моя черга. На шезлонгу до моїх (трохи хитких) ніг прикріпили необхідні мотузки, ми зробили останнє фото (про всяк випадок) і я, як пінгвін, повільно попрямував до трампліну.

Після кількох жартів для розрядки, над якими я вже не надто сміялася, послідувало обов'язкове питання "Ви готові?" і менш обов'язкове "ні". Вони професіонали, тому на це не звертаються, і на моє "ні" пішов прямий відлік часу
3...2....1....JUMP!
Ніхто вас сюди не штовхає, ви маєте зробити цей стрибок у глибокий кінець самі. І це другий, це переломний момент, коли мій пульс був близько 400 ударів на хвилину, моє серце калатало, і я думав, навіщо я це роблю, і водночас мені так сильно хотілося стрибнути.
.Я стрибнув. І на що це було схоже? Перехоплює подих, приголомшливо, нереально... 8 з половиною секунд вільного падіння.... це до біса багато часу, щоб встигнути подумати про те, що ти падаєш вже дуже довго і все ще нічого не відбувається. Але це прекрасний, незабутній момент. Ваше тіло наповнене адреналіном та ендорфінами, суцільна ейфорія.
А потім ще дві гойдалки вгору і вниз. Ви тягнете за мотузку, щоб сісти, і раптом ви знову на платформі, посміхаючись від вуха до вуха.
Щось таке (або довша версія відео з червоним обличчям :-) )
Гасло банджі на Невісі точне - Живи більше. Менше бійся. Так що коли будете проїжджати повз, обов'язково застрибуйте, це вибух. Слухай, що кажуть інші.



